Парламентарі у бундестазі критикують розширення повноважень федерального уряду на тлі пандемії

Депутати німецького бундестагу від партій правлячої коаліції незадоволені розширенням повноважень федерального уряду на збиток парламенту.

“Уряд на федеральному, земельному і комунальному рівнях вже майже 9 місяців випускає постанови, що обмежують свободи людей на безпрецедентному для післявоєнної Німеччини рівні без того, щоб за це хоч раз проголосував обраний парламент”, – заявив експерт Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) з питань права Флоріан Пост в інтерв’ю виданню Bild, опублікованому в понеділок, 19 жовтня.

Політик розкритикував також відеоконференції, які канцлер ФРН Ангела Меркель з початку пандемії проводить з главами урядів федеральних земель. Подібні заходи не прописані в Основному законі і не можуть виконувати функції законодавчого органу влади, підкреслив Пост. Він додав, що не заперечує необхідність рішень, прийнятих на таких конференціях, але наполягає на залученні парламентаріїв в цей процес.

Стурбовані ситуацією і представники фракції Християнсько-демократичного союзу (ХДС) в бундестазі, яка разом з фракцією СДПН формує правлячу коаліцію в Німеччині. Парламент “повинен знову з більшою впевненістю заявити про свою законодавчу роль і виконувати її”, заявив віце-голова фракції ХДС Карстен Ліннеман.

Неможливість для парламенту впоратися зі своїм завданням означає довготривалу шкоду для демократії, упевнений заступник голови бундестагу Вольфганг Кубіккі, що представляє Вільну демократичну партію (ВДП). “Приймати важливі рішення – завдання парламенту, а не членів уряду”, – зазначив він. Крім того, Кубіккі розцінив наполегливий заклик Ангели Меркель до співгромадян максимально обмежити спілкування і по можливості залишатися вдома як “акт відчаю” і заклик до “добровільного локдауну”.

“Канцлер не та, хто може просто вказувати нам, як потрібно себе вести”, – підкреслив представник ВДП. За словами віце-голови бундестагу, ті, хто вважає, що до слів Меркель варто прислухатися, можуть вчиняти саме так. Ті ж, хто відчуває, що можна жити інакше, має право так і зробити.